alex, 35 - 7 ноября 2010 16:07

Дао Воїна Світла
Тоскно повторюючи одні й ті ж думки, людина рухається в часі, постійно виявляючись наодинці сама з собою.
Вона схильна до всіх форм вселенської позіхання, в основі яких лежить один і той же принцип незмінності.
Вона робить всякі вчинки - від розгулу до різанини, тільки тому, що не в змозі побачити їх абсурдність.
Вона втомилася боятися. Адже боятися, - це постійно думати про себе.
Вона пригадує, що десь народилась, що розділяла омани своїх співвітчизників, носилась з якимись принципами і несамовито проповідувала різні нісинітниці.
Іноді фарба сорому заливає її обличчя.
Вона сумує за світом без клімату, без складаючих добу годин, наповнюючих існування страхом. Доля, - улюблене слово в словнику обраних.
Вона знає це краще за інших.
Невже ця особа, - це я? І це моя поблажлива іронія, руйнівна сама по собі, поширюється на весь світ. Чи це іншаособа, особа, чия жалість звернена на саме існування, а милосердя схиляється у бік сумнівів, і аж ніяк не любові?
Вона поширює свою терпимість не тільки на дрібні капості, але і на злочини, злидні, гріхи, збочення.
У неї все йде за однією ціною.
Вона боїться знову звикнути до надії..., зрадити своє нещастя, зрадити саму себе....
Та, все ж, вона - це вона, а я не боюся звикнути до надії, і тому вийшла за межі часу проживання, покинула свій специфічний вимір, відреклась від своїх функцій, - тобто зробила жест, сам по собі героїчний, але повторювати його не рекомендую нікому. Тому, що це просто смішно. Та й кому треба, до знемоги перебирати власні манії? Чи не краще вдатися беззмістовних мудруваннь у приємному товаристві. Проводити час життя за чаєм, та кавою, досліджуючи невичерпну реальність небуття. І писати свій роман без предмета розповіді. Рухатися по колу, наче нікчемна таємниця, підвішена до самої себе. Насолоджуватися інтелектуальної аскезою, захоплюючись собою як естетичним об'єктом безкорисливого милування.
Звичайно, мені можна заперечити.
Мовляв, якщо ти така самовизначенка, то чому ти така самітня? І що за гібридний характер. Суміш античності з непристойністю? Що за купа мотлоху і несуттєвих дрібниць, які перетворюють мовчання в плітки й перемови?
Відповім на все відразу. Адже дрібниці, - це найважливіше в житті. А плітки й перемови потрібні для полегшення перебігу подій. Поезію не зробиш просто так, з чого завгодно.
А ще, замість того, щоб прив'язуватися до людей, я пропоную всім разом помріяти про Безодні, таких, що передують часу, з його брудом і метушнею, коли самотність, що перевершує самотність придуманого бога, назавжди віддалила б нас, від нас самих, від нам подібних, від мови любові, від багатослів'я і перемов, які є наслідком цікавості до інших людей.
Я ж, власне, через те й пишу, що мені вистачає хоробрості на гру словом. Саме таку ціну ми зобов'язані платити за свою здатність жити серед цього безладу і за свою силу.
Але можливо є й інше дао. Дао Воїна Світла. Його можна висловити однією простою фразою, - прокинувся - лежи, відпочивай. Ось і лежу. А ось, якщо б я мала яку-небудь, скажімо, мадярську упередженість, то ненавиділа би всіх угорців. В першу чергу за мову. Ну, що це за мова, в якому інтернаціональне слово туалет - звучить як, - фарфік. Про аеропорт взагалі промовчу. Тому що не можу пригадати цей виворіт, проте ж чула щось...
Інша справа негри. Іммануїл Кант написав про них у своїй ранній роботі - про національності, - негри ліниві, і тому їх треба бити палицею. Справжній філософ. На відміну від інших. Наприклад, від Платона, який пропонував вигнати з ідеальної держави всіх поетів. Однаково їх ніхто не читає.
У нас держава не ідеальна. І поетів, і негрів, і навіть угорців з карсаками, - всього досить.
Може застосувати правило контропозиціі, - поетів бити палицями по п’ятам за бездарність, негрів вигнати з країни, хай їдуть у свою Африку, а угорцям видумати яку-небудь стандартну мову з чотирма відмінками і без ро́дів в, на якій туалет, як і аеропорт, - звучатимуть зрозуміло і милозвучно. І тоді, я впевнена, ми відчуємо потрійне щастя буття, а кількість нашої мудрості перейде всі межі. Хоча деяка її надмірність все ж таки бентежить мене.
Можливо, хтось скаже мені, що я угорофобка. Або мадьярозневажлива людина. Або навіть антисемітка. І буде неправий. На угорській, я навіть лайки не знаю. На відміну від російської, на якій знаю їх всі. Але, все одно, росіян люблю не дуже. Вони скоро всі вимруть від пияцтва, жлобства і беззаконня. І, з цієї хвилини, у них тепер є перевага перед іншими народами. Вони знають від чого згинуть. Хоча, інколи мені спадає на думку, що всім країнам слід походити все ж на Росію, подібно їй знаходячи задоволення в лазнях, сексуальному збоченні і безтямі, літературі, романсах, вульгарності, підлабузництві і культі карликів зі скіптерами.
А от Ангеліус Сілезіус, був абсолютно іншої думки про це, - він складав свої двовіршшя на средньоверхньогерманскій мові, які суперечили один одному. Ніякої манії систематизації. Читаючи їх, ерудити чухають потилиці, теологи жахаються, філософи іронічно посміхаються. А, коли мене запитують, що ви думаєте про те, чи про це, я відповідаю, - та що завгодно... :)
Аню, це для тебе.... :)

• 
• 
•