alex, 35 - 13 марта 2011 21:50

:)
Бентежаче становище
Щоб віддатися будь-якому захопленню, потрібна певна доза безумства. Віруючі, закохані, учні, помічають лише один бік своїх божеств, своїх кумирів і вчителів. Ревний прихильник - неминуче наївний. Чи можливе чисте почуття, в якому благодать не змішувалася б з дурістю, і чи можливе блаженне поклоніння без потьмарення розуму? Тому, хто бачить одночасно всі аспекти живої істоти або речі, неможливо зробити вибір між поривом і стримуючим заціпенінням. Проаналізуйте будь яке вірування, - саме серце віри і скільки протиріч всередині! Це нескінченності, про які марять в ілюзіях здіймання приватного духу, і які, через це, зберігають на собі незгладимий відбиток сутності його бентежності, його невроз і нікчемність нереалізованого інтелекту. У кожному святому є щось від нотаріуса, в кожному героєві - щось від бакалійника, в кожному мученикові - щось від консьєржа. У глибині зітхань ховаються гримаси, до жертовності і до побожності підмішуються запахи приватного борделю. Візьмемо, наприклад, любов ... Чи можна придумати більш благородний вилив почуттів, в якому не запідозриш нічого низького? Її тріпотіння змагається з музикою, сперечається зі сльозами самотності і екстазу, це щось високе, але піднесене, невіддільне від сечовивідних шляхів, це містична несамовитість, що сусідить із випорожненнями невиразних вигуків, це небо внутрішньої секреції, святість тілесних отворів... Досить секунди неуваги, щоб це сп'яніння занурило тіло у фізіологічні пароксизми, досить миті стомлення, щоб констатувати, що від будь-якого любовного запалу залишається тільки трохи зворушливих виділень. Тверезий погляд у момент захоплення, спотворює смак відчуттів і перетворює людину на анатома, відкидає геть слушні стану прийменники. Тому, неможливо в один і той же час і любити, і усвідомлювати, щоб любов не постраждала від цього і не зникла, відчувши на собі погляди розуму. Порийтесь у ваших захопленнях, вдивіться в тих, хто є об'єктом вашого поклоніння і користується щедрістю вашої душі, і ви виявите під їх безкорисливими думками себелюбство, прагнення до наживи, слави, уваги, спрагу панування і влади.
Правда, якщо слідувати цій логіці, то всі затримуючі на цьому свою пристальну увагу, - невдахи, що виявили свою неспроможність у любовних справах і помстою віддячують природі за свою неспроможність, за допомогою ідей.
Народжені з охолодженим розумом, вони звеличують навіяні гормонами пориви душі, або лають їх, в залежності від того, домагаються вони визнання челяді, або ж шукають іншої оцінки, або ж залішаються безсторонніми спостерігачами, якщо вона їм взагалі до чого. Так, власні недоліки, власне зубожіння, без якої б то не було підстави, зводять у ранг законів власні непристойність і неприйняття, піднімаючи власну нікчемність до рівня принципу. Але, це якщо слідувати упереджено...
Насправді ж, думки про це, якщо не говорити, що мислення взагалі, є такою ж брехнею, як і любов, і віра. Бо істина - це підробка, за якою стоїть виправдання непорядних, а романтизовані пристрасті плоті, - це гормональні запахи відгомонів думки, і, в кінцевому рахунку, у нас є вибір тільки між неправдою і лінню. Якщо подумати...
:)

• 
• 
•